Школа громадянської освіти

Урок 1. Що таке конституція?
Конституція – це Основний Закон, що закріплює суспільний і державний устрій країни, функції органів державної влади, основні права та обов’язки громадян. Слово “конституція” латинського походження як значна частина слів, пов’язаних зі сферою державного управління. У стародавньому Римі це слово позначало акти імператора, які слід було неухильно виконувати. Крім юридичного значення це слово може позначати будову, фізіологічні та анатомічні особливості живого організму.
В основі цих всіх значень лежить латинське слово “constitution” – устрій, будова. До його складу входить префікс “con-”, що має значення разом і дієслово “statuero” – постановляти, вирішувати (початково – ставити, споруджувати). Цікаво, що слово конституція в українській мові має своїх родичів: споріднені слова “константа” – стала, незмінна величина, “констатація” – встановлення незаперечним існування якогось факту, явища, а також чоловіче ім’я Костянтин.

28 червня 1996 року Верховна Рада ухвалила Конституцію України. Відтоді цей день в Україні відзначається як державне свято.
Основні розділи Конституції визначають загальні засади функціонування української держави, основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина, завдання та функції діяльності Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади, засади здійснення правосуддя, територіальний устрій держави.

Цікаво, що першою вітчизняною конституцією вважається Конституція гетьмана Пилипа Орлика. Ми можемо пишатися тим, що ця Конституція, прийнята 5 квітня 1710 року, була однією з перших в Європі та світі. Адже конституцію Сполучених Штатів Америки було схвалено лише 1787 року, конституцію Франції та Польщі – 1791 року, конституцію Російської імперії – 1905 року. 
Урок 2. Що таке повноваження?
Ми надаємо нашим лідерам повноваження. Саме ми повинні вирішити, що цим людям дозволено робити, а що ні. Конституція визначає права і обов’язки наших лідерів, які є керівниками органів державної влади.

У багатьох випадках  кожен з вас сам вирішує що робитиЯрина сказала: «Я погодую свою кицьку».
Пилип сказав: «Я піду гратися до Кирила».
Ярина та Пилип діяли з власної волі. Ніхто не наказував їм, що робити.
Інколи ви робите те, що вам кажуть інші
«Миколо, віддай мені свої кишенькові гроші, інакше пожалкуєш», – сказав Євген.
«Денисе, будь-ласка, почисти зуби,» – сказала мати Дениса.
І мати Дениса, і Євген сказали комусь, що робити. Обоє вони скористалися владою.
Людина має владу тоді, коли вона наказує іншим людям що робити, і вони це роблять.
У чому різниця між тим, що сказала мати Дениса і що сказав Євген?
Чи є в Євгена право примушувати Миколу віддавати йому гроші? Чому?
Чи є в матері Дениса право казати Денису чистити зуби? Чому?
Мати Дениса має повноваження. Мати повноваження означає мати право використовувати владу. Це – право наказувати іншим, що робити. У Євгена є влада, але немає повноважень, щоб її використовувати.
Робота може надати вам повноваження або право говорити іншим, що їм виконувати.
Ваш вчитель задає вам вчити уроки. Це – частина його роботи.
Закон може дати вам право або ж повноваження наказувати іншим, що робити.  Міліціонер наказує вам одягнути шолом, коли ви їдете на велосипеді. Закон надає міліціонеру право наказувати вам.
Ваші батьки говорять вам, що робити. Це їхнє право як батьків. Закон також говорить, що в них є право користуватися владою. Вони мають повноваження.
Іноді люди користуються владою, але не мають права на це. Шкільний хуліган може наказати вам покинути шкільне подвір’я. Грабіжники можуть наказати вам віддати їм гроші. Вони не мають права примушувати вас це робити. Вони користуються владою без повноважень, що означає використання влади без права на це.
Які вигоди від повноважень?
Коли ми використовуємо повноваження можуть траплятися добрі речі. Ми називаємо їх вигодами. Вигоди – це щось добре. Наприклад, повноваженням можна скористатися для розв’язання  проблеми.
Повноваження можуть забезпечувати нашу безпеку!
У басейні є правило: «Не бігайте біля басейну». Це правило убезпечує вас від падіння та травмування. Рятівник, який може зробити вам зауваження щодо поведінки на воді,  – це людина, яка також дбає про вашу безпеку.
Повноваження можуть допомогти нам справедливо розподіляти речі!
Ваш учитель може сказати: «Користуйтеся лише однією пачкою кольорових олівців, коли малюєте.  Іншим дітям вони також потрібні».
Повноваження можуть допомогти нам зберегти свою власність!
Батьки можуть вам сказати: «Не пишіть у цій книзі». Це для того, щоб запобігти псуванню книги. Іншим людям після вас ця книга також може бути потрібна.
Повноваження можуть допомогти нам розв’язати суперечки!
Коли ви граєте в якусь гру, в ній може бути суддя. Це людина, яка наглядає за тим, щоб гравці дотримувались правил. Суддя вирішує, що робити, якщо гравець порушує правила.
Повноваження можуть допомогти нам дотримуватися порядку!
Бібліотека вашої школи має правила користування книгами. Ці правила допомагають підтримувати порядок у бібліотеці. Без цих правил ви не змогли б знайти потрібну книгу.
Які втрати від повноважень?
Повноваження також можуть спричинювати проблеми. Ми називаємо їх втратами.
Втрати – це те, що ми втрачаємо, використовуючи повноваження. Ось деякі втрати від використання повноважень:
  • Ми не зможемо вільні робити все, що нам хочеться.
  • Нас можуть зобов’язати платити людині за те, що вона займає посаду з повноваженнями.
  • Ми повинні стежити за тим, щоб уповноважена особа не виконувала всю роботу сама.
  • Ми повинні наглядати за уповноваженими особами, щоб вони не користувалися своєю владою нечесно.
Щоразу, коли використовуються повноваження, є вигоди та втрати. Подумайте про ці речі. Що є більш важливим? Тільки після цього можна вирішити чи потрібно користуватися повноваженнями для розв’язання проблеми.
Чому ми повинні знати, як обирати лідерів серед людей?
Коли Катерина та її друзі граються, вони обирають лідерів. Всі діти обрали Семена бути директором їх уявного магазину.
«Добре», - сказав Семен, - «Я буду казати вам, що робити».
«Всі ви можете допомогти мені створити правила», - сказав він, - «Якщо хтось порушує правила, я вирішуватиму, що робити».
У багатьох випадках ми обираємо лідера для своєї групи. Ми наділяємо його владними повноваженнями. Це означає, що ми даємо людині право наказувати іншим, що робити.
Які повноваження повинен мати лідер?
Діти обрали Семена на посаду директора уявного магазину. Він керував діяльністю магазину.
Роман сказав: «Семен також має рахувати гроші».
«Ти не можеш змушувати нас носити важкі речі, Семене», - сказала Марія.
«Ти також не можеш залишати гроші собі», - сказала Катерина.
Друзі надали Семену повноваження. Вони сказали, які в нього будуть обов’язки. Обов’язок – це те, що він має робити для того, щоб виконати роботу добре.
Вони сказали Семену, якою владою він володітиме. Влада – це те, що Семену дозволено робити в результаті  обрання його директором магазину.
Друзі також сказали Семену про те, чого він не повинен робити. Це називається обмеженнями.
Як можна вирішити, що уповноважена особа може, а чого не повинна робити?
Що потрібно, коли потрібно уповноважити нову посаду з повноваженнями? Або коли ми хочемо вдосконалити існуючу посаду з повноваженнями.
В обох випадках потрібно визначити права та обов’язки особи, яка обрана на посаду:
  • що уповноважена особа може робити;
  • права та обов’язки;
  • не можна, щоб уповноважена особа мала занадто багато обов’язків, бо вона не зможе їх виконати;
  • треба, щоб в особи було достатньо влади, якщо влади буде недостатньо, особа не зможе добре виконувати свою роботу;
  • слід сказати, чого особа не повинна робити, бо влада уповноваженої особи не може бути не обмеженою.
Обов’язково треба бути впевненими, що уповноважена особа не зможе зловживати повноваженнями і позбавити  інших людей їх прав і свобод.
Урок 3. Що таке демократична держава?
Демократія – форма управління, політичний лад, за якого верховна влада належить народові. У сучасних демократичних державах влада реалізується через обрання громадянами до органів влади своїх представників. Народ обирає депутатів парламенту, а в деяких країнах і президента, які ухвалюють найважливіші рішення щодо управління державою.
Взагалі часто кажуть, що демократія є правлінням більшості. І це справедливо. Ухвалюючи рішення, керівники країни не можуть врахувати всі точки зору, думки всіх громадян. Тому вони виходять з думок більшості населення.
Водночас сучасна демократія передбачає не тільки слідування волі більшості, а й дотримання прав меншості. Такими меншостями можуть бути представники різних національностей, що мешкають у країні, прихильники різних релігій, жінки, діти. Цікаво, що в сучасному світі жінок більше за чоловіків, утім їх традиційно вважають меншістю, бо вони тривалий час були дискриміновані, та й зараз на практиці не завжди мають рівні права з чоловіками.
Для демократичної держави важливим є дотримання прав і свобод людини, розвиток громадянського суспільства – суспільства  вільних і активних громадян.
Крім того, демократія як спосіб організації суспільного життя передбачає політичний та ідеологічний плюралізм – визнання рівноправності існуючих у суспільстві інтересів, ідеологій, культурних цінностей.
Переваги демократії зумовлені передусім тим, що сьогодні найрозвиненішими в економічному та соціальному плані є демократичні держави, зокрема Велика Британія, Франція, Японія, США, Канада. Ці країни давно прямують шляхом демократії. Останніми десятиліттями демократичний шлях розвитку обрали багато держав у Східній та Центральній Європі.
 Що таке державна влада за умов демократії?
Держава – це впливова сила, яка регулює суспільні відносини. Залежно від того, якими способами і методами здійснюється влада, розрізняють демократичні і авторитарні держави.
Якщо дії влади спрямовані на захист прав і законних інтересів людини і громадянина, ґрунтуються на засадах справедливості, рівності, законності, поділу влади, широкої участі громадян у житті держави, ми говоримо про демократичну державу. У такій державі громадяни розв’язують важливі питання суспільного життя самі або через представників, обраних до органів влади від імені народу. Така держава найбільшою мірою відповідає умовам існування громадянського суспільства, працює як регулятор різноманітних відносин у ньому.
Необхідною умовою існування сучасної демократичної правової держави є поділ влади на три гілки. Чіткий розподіл функцій законодавчої, виконавчої і судової влади між різними органами державної влади гарантує, що вони контролюватимуть одна одну й перебуватимуть у рівновазі, не допускаючи надмірного концентрування влади в руках однієї чи кількох осіб.
Головне завдання законодавчої влади – видавати закони. Це документи, в яких держава записує найважливіші правові норми, загальнообов’язкові правила для суспільства. Виконавча влада працює над розв’язанням конкретних проблем в країні. Судова влада покликана гарантувати справедливість для всіх громадян і забезпечувати дотримання законів, а також врегульовувати суперечності між різними гілками влади.
Кожна з гілок влади повинна виконувати лише свої повноваження, в жодному разі не підміняючи одна одну.
Протилежністю демократичній державі є авторитарна й тоталітарна. Вони мають такі ознаки:
  • влада зосереджена в руках однієї людини або групи осіб, які, виступаючи від імені держави і суспільства, представляють лише власні інтереси, інтереси тих, хто їх підтримує, і не враховують волю широких верств населення;
  • у діяльності державних органів переважають методи тиску, диктату;
  • обсяг прав і свобод населення залежить від влади і може бути змінений у будь-який момент;
  • немає розмежування повноважень між гілками влади, один і той самий орган може видавати й виконувати закони, а також здійснювати контроль за їх дотриманням.
Кому належить влада в демократичній державі?
Історії відомі дві основні форми правління (тобто формування і здійснення влади): монархія і республіка.
Монархія, що в перекладі з грецької означає «влада однієї особи», здавалося б, не зовсім відповідає демократії. Однак низка сучасних парламентарних (конституційних) монархій, зокрема у Великій Британії, Бельгії, Іспанії, Норвегії, Швеції, Японії, цілком демократичні. Повноваження монарха тут суттєво обмежені. Основні питання державного життя в цих країнах регулюють парламенти.
Республіка у перекладі з латинської означає «справа народу». Влада в республіці здійснюється виборними органами, виборним головою держави. Є два види республік: парламентська та президентська. Розрізняють також змішані форми: парламентсько-президентську та президентсько-парламентську республіки.
Для парламентської республіки характерним є пріоритет влади вищого законодавчого органу – парламенту. Він створює закони держави, формує підконтрольний парламентові уряд. Головою уряду є лідер політичної партії, що перемогла на виборах, або президент, якого обирає парламент. Парламент має право відправити голову уряду у відставку.
У президентській республіці главу держави (президента) обирають громадяни. Він є одночасно головою виконавчої влади (наприклад, у США та Мексиці). За згодою парламенту президент сам формує уряд. Він може пропонувати парламенту свої закони, а також має право вето – забороняти закони, ухвалені парламентом. Але й парламент може впливати на президента, зокрема оголосити імпічмент, тобто усунути президента з цієї посади.
У наш час з’явилися й розвиваються парламентсько-президентські форми правління. Президент і парламент обираються на прямих виборах і є взаємно незалежними. Формування уряду і його діяльність залежать від них обох. Президент формує підконтрольний президентові уряд, але парламент може висловити недовіру уряду. Президент наділений правом розпускати парламент. Напівпрезидентськими державами є Австрія, Польща, Росія, Фінляндія, Франція.
Різним формам правління властиві певні переваги й недоліки. У парламентській республіці існує єдність законодавчої і виконавчої влади. Але уряд може бути слабким через роз’єднаність парламенту, розподіленого на партійні групи. Сила президентської республіки полягає у тому, що президента обирає народ. Це забезпечує стабільність, особливо в складні для країни періоди. Однак у цьому разі зазвичай виникає більше суперечок між законодавчою та виконавчою владою.
Кожне суспільство саме визначає, які форми та принципи демократії є для нього найважливішими, що також ілюструє універсальність демократії.
 Система державної влади в Україні
У статті 6 Конституції України міститься положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Ці гілки покликані утворити таку систему влади, яка слугуватиме загальним інтересам. Жоден орган влади, жодна владна особа не повинні домінувати над іншими, тобто мати стільки влади, щоб неподільно і безкарно зловживати нею. Цього можна досягти, якщо Конституцією заборонено зосередження всіх видів влади в одних руках. В Україні це зафіксовано в ІV-ІX розділах Конституції, де визначаються повноваження різних гілок влади. Влада  розподіляється, і представники різних видів влади (законодавчої, виконавчої, судової) мають ухвалюватися рішення з огляду на інші гілки влади.
Тільки в єдності три гілки разом утворюють систему державної влади. Законодавча влада (Верховна Рада України) в межах Конституції (стаття 85) ухвалює закони, здійснює контроль за виконанням Конституції України та інших законів і має інші важливі повноваження. До її складу входять 450 депутатів, обраних на чотирирічний термін.
Президент є главою держави і Верховним Головнокомандувачем. Як глава держави він представляє Україну у внутрішньодержавних і зовнішніх відносинах.
Виконавча влада або Уряд (Кабінет Міністрів на чолі з Прем’єр-міністром) своїми діями забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики, виконання Конституції і законів, постанов Верховної Ради, указів Президента.
Судова влада (Конституційний Суд, Верховний Суд та інші суди) здійснює правосуддя і стежить за тим, щоб дії вищих органів влади відповідали Конституції України.
Повноваження між гілками влади розподілені так, що кожна з них не лише виконує свої функції, а й уважно спостерігає за виконанням функцій іншими гілками. У разі потреби будь-яка гілка влади має стримувати іншу від викривлень під час виконання її функцій або від вторгнення у профільну компетенцію іншої гілки влади.
Урок 4. Які права та обов'язки має громадянин?
Права і свободи людини і громадянина держава закріплює у правових, насамперед конституційних нормах. Без цього реалізація прав і свобод людини виявилася би проблематичною, а в деяких випадках неможливою. Права і свободи людини визначають її правовий статус (становище) у відносинах із державою в особі державних органів, службових та посадових осіб.
У статті 3 Конституції України наголошено: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це означає, що людина є цінністю не тільки сама для себе, а й для всього суспільства. Всі інші цінності мають бути підпорядковані цінності людини. Не існує жодної цінності в суспільстві, заради якої можна було б пожертвувати людиною. У цій статті зазначено також, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Із цього випливає, що держава не всевладна щодо людини у своїй діяльності, вона має бути обмежена її правами і свободами. Це означає також, що держава має створювати умови, за яких стає можливою реалізація прав громадян, тобто держава має забезпечити гарантії цих прав.
Саме тому в багатьох статтях Конституції України зафіксовано, що держава гарантує, забезпечує права і свободи людини, створює умови для їх реалізації.
У статті 22 проголошено, що перелік закріплених у Конституції України прав і свобод не є вичерпним. І це зрозуміло, адже людські потреби зростають і урізноманітнюються, що збільшує і розширює права і свободи людини. Такі права і свободи можуть закріплюватися у законах України, міжнародних правових актах.
Права людини поширюються на всіх осіб, які проживають в Україні, а права громадянина лише на тих осіб, які є громадянами цієї держави. Наприклад, право брати участь в управлінні державними справами, у всенародному та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (стаття 38) визнається лише за громадянами, а іноземні громадяни та особи без громадянства таких прав не мають.
Конституційні права і свободи поділяються на громадянські (особисті), політичні, соціально-економічні, культурні та інші (наприклад, екологічні).
До громадянських (особистих) прав і свобод людини належать: права людини на життя та його захист, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканість, на невтручання в особисте життя та таємницю листування, на недоторканість житла, на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, пересування.
До найголовніших політичних прав і свобод належать: право на участь в управлінні державними справами, на об’єднання, на мирні збори та демонстрації, на свободу друку та інформації, виборчі права та інші.
До головних соціально-економічних прав, насамперед варто віднести право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право на підприємницьку діяльність, а також різноманітні соціальні права: на працю, на страйк, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я та інші.
До культурних прав належать: право на освіту, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості та інші.
Держава покладає на себе відповідальність забезпечувати реалізацію прав і свобод людини і громадянина, охороняти і захищати права та свободи. Свої права і свободи громадяни також можуть захищати в суді.
Що таке конституційні обов’язки?
Права людини не є абсолютними та безмежними. Межею реалізації особою власних прав і свобод є права і свободи інших осіб. Ця межа схарактеризована в статті 68 Конституції України як обов’язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Його дотримання запорука того, що люди зможуть здійснювати свої права, і таким чином задовольняти власні потреби та інтереси. Однак уявлення про те, де починаються права інших, у різних людей часто не збігаються, адже поряд із однаковими в усіх членів суспільства інтересами існують інтереси групові та індивідуальні, а розуміння того, як їх задовольнити, нерідко суттєво відрізняється.
Важливим елементом взаємодії держави, права і особи виступають конституційні обов’язки. В обов’язках виражено як особисті, так і загальнозначимі інтереси. Під конституційними обов’язками розуміють такий тип поведінки людини, здійснення якого забезпечує нормальне життя суспільства і держави. Їх небагато, але кожен обов’язок має величезне значення. Залежно від змісту деякі обов’язки є обов’язками кожної людини, яка живе в Україні, інші тільки громадянина України (наприклад, захист Вітчизни).
Відповідно до Конституції України важливими обов’язками громадянина України є захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її державних символів (стаття 65). Конституція України також закріплює обов’язок кожного не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки (стаття 66). Крім того, кожний громадянин зобов’язаний сплачувати податки і митні збори (стаття 67). Важливим обов’язком громадянина, як і кожної людини, що проживає в Україні, є неухильне дотримання Конституції України та законів України, повага до прав і свобод, честі та гідності інших людей.
Які проблеми можуть виникати при реалізації наших прав?
Кожна людина має використовувати свої права таким чином, щоб це не порушувало прав інших людей. Можна сказати, що право однієї людини закінчується там, де починається право іншої. Але в житті тобі напевно доводилося опинятися в ситуації, коли здійснення тобою своїх прав порушувало права інших. Наприклад, ти бажаєш послухати музику після школи, реалізуючи своє право на дозвілля, а твій сусід у цей час зібрався поспати. Або кореспондент газети, використовуючи своє право на свободу слова, повідомляє у статті подробиці політичної події. Утім, ця подія пов’язана з проблемами особистого життя громадського діяча, котрий вважає, що його права на повагу до його честі та гідності порушено.
У таких випадках нерідко виникає конфлікт. Але, як правило, його можна розв’язати, виявляючи толерантність і бажання досягти компромісу. Якщо дійти згоди не вдається, розв’язання конфлікту доручають незалежному арбітру – суду.
У реальному житті поряд із конфліктом прав досить часто трапляється конфлікт прав і обов’язків. Наприклад, тобі хочеться затриматись на дискотеці ввечері, але ти знаєш, що мама хвилюватиметься, тож твоїм обов’язком є повернутися додому вчасно. У тебе є право на відпочинок, але ти маєш розпорядитися цим правом так, щоб виконати встановлений законом обов’язок здобути загальну середню освіту.
Урок 5. Як можна взяти участь у прийнятті державних рішень?
Сьогодні в усьому світі говорять про важливий феномен об’єднання груп людей і окремих осіб з метою спільного і самостійного розв’язання проблем розвитку суспільства, в якому вони живуть. Різні люди об’єднуються, щоб захистити демократію і права людини, боротися за гідний рівень життя і чисте довкілля. Такий рух ставить у центр постать громадянина, котрий намагається активно впливати на життя у межах своєї громади, регіону, держави.
Що таке пряма і представницька демократія в Україні?
В історії відомі різні шляхи здійснення прямої (безпосередньої) демократії. Найдавніший – це народні збори, де кожен міг висловлювати свою думку. Для ухвалення рішень під час народних зборів різні народи використовували багатоманітні способи голосування. У Давній Греції та Римі громадяни голосували піднятими руками або кидали у величезний глек чорні й білі боби. У Великому Новгороді голосували вигуками. Звідси походить саме поняття голосувати – подавати голос – вигукувати. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали. У Запорізькій Січі, голосуючи, козаки кидали шапки на купи за і проти.
У житті нам часто доводиться приймати рішення. Часом вони прості, часом надто складні. Ухвалювати рішення завжди найскладніше, коли воно торкається суспільної справи. Суспільно важливі рішення стосуються долі багатьох людей із різноманітними інтересами. Ухваленням таких рішень найчастіше займається держава, застосовуючи владу. Важливим при цьому є, якою мірою таке рішення відображає волю народу.
В Україні за Конституцією громадяни є єдиним джерелом влади, вони безпосередньо можуть розв’язувати важливі питання власного життя, своєї держави. Спосіб здійснення влади самим народом, його пряме (без посередників) волевиявлення щодо питань державного й суспільного життя є прямою демократією.
Утім народ не можна уявити чимось однорідним і цілеспрямованим, адже він складається з багатьох різних за світоглядом, переконаннями, інтересами людей. До того ж, для ухвалення важливих рішень у сфері політичного й економічного життя, творення законів, розв’язання судових справ потрібні спеціальні знання, освіта, досвід роботи.
Розв’язання таких питань доцільніше доручити людям компетентним, котрі знають, як це зробити найкраще. Інакше кажучи, народ має створити представницьке правління, коли громадяни здійснюють державну владу або місцеве самоврядування шляхом делегування (передання) власних повноважень своїм представникам (депутатам), які обираються до представницьких органів (парламенту, органів місцевого самоврядування). Так із прямої демократії виростає демократія представницька.
Представницька демократія є засобом реалізації волі народу через обраних ним представників до органів влади або окремих посадових осіб, які безпосередньо здійснюють владу (наприклад, президент).
Пряма і представницька демократії у нашій країні не відірвані одна від одної. Елементи прямої демократії містяться у представницькій. Своєрідним містком між ними є вибори, під час яких громадяни безпосередньо висловлюють свою волю і водночас передають свої повноваження обраним до органів влади представникам від народу. Представницька демократія може діяти і в зворотному напрямі, впливаючи на пряму. Це відбувається, коли, скажімо, Верховна Рада або Президент України виступають ініціаторами проведення виборів чи референдуму. В такому разі органи влади справляють організаційний вплив на процеси прямої демократії.
Що таке референдум?
У сучасному демократичному суспільстві популярним шляхом здійснення прямої демократії є референдум (від лат. Referendum – те, що має бути повідомлене) – ухвалення законів або розв’язання важливих питань державного і місцевого значення шляхом всенародного голосування.
Загалом у ХХ столітті загальнонаціональні референдуми проводилися дуже часто. В деяких країнах, наприклад у Швейцарії, відбувається кілька референдумів на рік. Питання про відділення провінції Квебек від Канади не дістало розв’язання, бо на референдумі його схвалили тільки 49 відсотків виборців. У 2000 році австралійці референдумом визначали, чи бути Австралії республікою, і вирішили залишитися підданими Британської корони.
В Україні, наприклад, акт Незалежності України, проголошений Верховною Радою, був підтверджений Всеукраїнським референдумом 1991 року. Згідно із законодавством України, можливе проведення всеукраїнського й місцевого референдумів і референдуму Автономної Республіки Крим. Кожен з таких референдумів може розв’язувати тільки питання свого рівня. З ініціативою проведення референдумів можуть виступати і органи державної влади, і громадяни.
 Місцеві ініціативи та громадські слухання
Суттєвим чинником впливу на вирішення місцевих проблем є активність громадян та їх участь у місцевому самоврядуванні. Згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», громадянам надається право і можливість впливати на місцеву владу шляхом:
  • ініціювання розгляду у обласній, районній, міській, сільській раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.
Місцева ініціатива підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю осіб, які її ініціювали.
  • проведення громадських слухань – зустрічей з депутатами обласної, районної, міської, сільської ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени місцевої громади можуть порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення.
Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування.
Участь громадян у підготовці проектів державних рішень
Відповідно до світових демократичних стандартів громадяни та їх об’єднання можуть брати участь у підготовці органами виконавчої влади проектів державних рішень. З цією метою органи виконавчої влади проводять консультації з громадськістю з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, проектів державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, нормативно-правових актів щодо прав, свобод і законних інтересів громадян, звітів про витрачання бюджетних коштів. Консультації можуть проводитися у формі зустрічей з громадянами, громадських слухань, «круглих столів», письмових консультацій та через мережу Інтернет.
Об’єднання громадян (громадські, благодійні організації, політичні партії та ін.) також можуть ініціювати проведення органом виконавчої влади консультацій з громадськістю. Якщо така пропозиція надійде від трьох об’єднань – проведення консультацій має бути обов’язковим.
Крім того, при органах виконавчої влади діють громадські ради, які надають поради та консультації органам виконавчої влади щодо підготовки та організації виконання державних рішень. На сьогодні при органах виконавчої влади діє 74 громадські ради, до складу яких входять представники громадських організацій, професійних спілок, інших об’єднань громадян, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації.
Урок 6. Що таке толерантність?
У перекладі з латинської «tolerance» означає «терпіння».
Це слово в медицині позначає здатність організму переносити вплив тих чи інших чинників. У суспільстві толерантність означає терпимість до інших думок, поглядів, традицій.
Життя суспільства, як і життя окремої людини, ґрунтується на впливі ідей, поглядів, теорій. За часи історії людства їх промайнуло чимало. Вони оволодівали розумом людей на більший чи менший термін. Деякі з них закликали до барикад, призводили до війн, ставали підставою для створення «образу ворога» з іншого народу.
Але з розвитком суспільства до людей прийшло розуміння, що Земля не є надто великою, вона – наш спільний дім, всі люди в якому – сусіди. А для того, щоб людство успішно розвивалося, треба знаходити спільну мову. У безмежному морі різноманітних культур, релігій, думок, ідей, що належать людям різних країн на планеті, на допомогу має прийти «рятувальне коло» толерантності. Ще у ХVIII ст. французький філософ-просвітитель Франсуа-Марі Вольтер сказав свою знамениту фразу: «Ваша думка для мене глибоко ворожа, але за Ваше право висловити її я готовий віддати своє життя».
Толерантність – це повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Також толерантність – це єдність у різноманітті, те, що переходу від війни до культури миру. Для громадян це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.
Сьогодні толерантність – яскравий показник ступеню демократичності кожної держави й одна з умов її розвитку. Політична толерантність є основою для плідних міжнародних відносин.
Для того, щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, «побутові війни», кожному доцільно сформувати у собі толерантність як рису характеру. Для цього необхідно:
  • бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі й гірші, а просто різні;
  • навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається;
  • цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;
  • зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.
Понад 12 років 16 листопада світ святкує Міжнародний день толерантності. Цей День був проголошений Декларацією принципів толерантності, затвердженою  у 1995 році на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО. У статті 6 Декларації зазначено: «з метою мобілізації громадськості, звернення уваги на небезпеки, приховані у нетерпимості, зміцнення прихильності і активізації дій на підтримку поширення ідей толерантності і виховання у її дусі ми урочисто проголошуємо 16 листопада міжнародним днем, присвяченим толерантності, що відзначається щорічно». Цього дня за традицією у різних країнах світу проводяться акції, спрямовані проти екстремізму, різноманітних форм дискримінації та проявів нетерпимості.
Урок 7. Конвенція ООН про права дитини
Передусім, Конвенція — це угода.
Текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався більше десяти років. Конвенція ООН про права дитини - це угода між країнами. В ній записа­но, як уряд кожної країни має дбати про дітей. Конвенція була прийнята та відкрита для підписання та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Цей особливий документ було ратифіковано 191 країною світу.
Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і з цього часу є частиною національного законодавства.
 Права дитини в Україні
Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в перший же рік своєї незалежності. В нашій країні не існує спеціального законодавства для неповнолітніх, і їх права виділені окремими статтями Сімейного, Цивіль­ного, Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексів України, а також регулюються окремими зако­нами, такими як закони «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про попередження насильства в сім’ї». Різні державні інституції та міністерства покликані відповідати за дотримання прав дитини в Україні. Багато зусиль також докладають громадські організації, які працюють на терені захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе захищеним законом повноцінним членом суспільства.
Захисти себе
Конвенція ООН про права дитини – це твої права. Вони знайшли своє відображення у чинному законодавстві України. Ти можеш не думати про них. Ти можеш не використовувати їх щодня. Втім, ти маєш знати, що вони існують і вони не­від’ємні від інших прав, гарантованих тобі державою.
Закони різних країни різні. Йдеться зокрема про цифру повноліття і про вік, з якого підліток несе кримінальну відповідальність за скоєний злочин: в одних країнах це 7 років, в інших – 12, в Україні – 14-16 років. Але ти повинен знати, що є права, які не можна змінити. Наприклад, право на турботу і піклу­вання. Також незмінним є, твердження про те, що всі діти мають рівні права. Держава може бути більш чи менш демократичною, але змінити ці права вона не може. Вони – твої.
Читай – дізнаєшся
Конвенція ООН про права дитини містить 54 статті. В них ти знайдеш 40 прав, які має дитина. Нижче наведені тільки ті статті Конвенції, які стосуються твоїх прав. Всі права можуть бути класифіковані за певними принципами.
Спробуймо класифікувати права:
Всі діти мають право на життя
Всі діти мають право на піклування і турботу
Всі діти рівні у своїх правах
Права «піклуйтеся-про-мене»
Ти маєш право на достатнє та здорове харчування
Ти маєш право на освіту
Ти маєш право на медичну допомогу
Ти маєш право на розваги
Права «не знущайтеся наді мною»
Ти маєш право на захист від економічної експлуатації та примусової праці
Ти маєш право на захист від будь-якої роботи, яка може бути небезпечною для твого здоров’я
Ти маєш право не бути жертвою війни
Ти маєш право на захист від сексуальної експлуатації
 Права  «я маю власну думку»
Ти маєш право виражати свої погляди
Ти маєш право сповідувати свою власну релігію
Ти маєш право об'єднуватися з іншими
Ти маєш право на інформацію
Права «спеціальних потреб»: життя деяких дітей є важчим, ніж у їхніх однолітків. Тому такі діти потребують спеціальної уваги і піклування
Діти-інваліди
Діти, позбавлені батьківського піклування
Діти-біженці
Діти у конфлікті з законом
Преамбула (вступ до Конвенції)
Преамбула Конвенції ООН про права дитини містить таку важливу інформацію, як:
  • діти мають право на особливе піклування та допомогу;
  • сім'я несе відповідальність за повний та гармонійний розвиток дитини;
  • дитина потребує спеціальної охорони, піклування і захисту як до, так і після народження;
  • діти, які живуть у виключно тяжких умовах, потребують особливої уваги;
  • важливість традицій і культурних цінностей суспільства, в якому зростає дитина;
  • важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні.
Стаття 1 Визначення поняття ДИТИНА
Дитина – це  людська істота до досягнення нею 18-річного віку. Дитина – це  людина, яка зростає. Діти – це  люди на шляху в доросле життя. Всі діти потребують повноцінних умов для розвитку і зростання.
Стаття 2 Усунення дискримінації
Всі права рівні для кожної дитини, незалежно від її раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, соціального походження. Держава не може порушувати жодне з прав. Держава має активно пропагувати права дитини.
Стаття 3 Якнайкраще забезпечення інтересів дитини
Усі дії щодо дитини мають виконуватися в інтересах дитини. Якщо рідні, або ті особи, які несуть відповідальність за дитину,  недбало виконують свої обов’язки, держава має забезпечити дитині належний догляд і піклування.
Стаття 4 Здійснення прав дитини
Держава має вживати всіх необхідних заходів для реалізації прав дитини. Держава не може залишати поза увагою права дитини. Всі країни мають співпрацювати для того, щоб права дитини реалізовувались у повсякденному житті. Більш розвинені країни  мають допомагати бідним, економічно
Стаття 5 Роль батьків
Держава має поважати відповідальність, права та обов’язки батьків та родини. І, водно­час, держава повинна вимагати від батьків ростити та виховувати дітей належним чином.
Стаття 6 Право на життя та розвиток
Держава визнає той факт, що кожна дитина має невід’ємне право на життя. Держава визнає, що кожна дитина має право на здоровий розвиток.
Стаття 7  Ім'я та громадянство
Кожна дитина після народження має право на ім’я та громадянство. Кожна дитина після народження має право знати своїх батьків і має право на їхнє піклування.
Стаття 8 Право на індивідуальність
Держава поважає індивідуальність дитини, її громадянство, ім'я та сімейні зв’язки.
Стаття 9 Розлучення дітей з батьками
Дитина має право жити разом з батьками. Якщо батьки розлучені, дитина має право спілкуватися з обома батьками, за винятком тих випадків, коли це суперечить інтере­сам дитини.
Стаття 10 Воз'еднання сім’ї
Держава сприяє воз’єднанню сім’ї.
Держава дозволяє дітям та їхнім батькам в’їзд чи виїзд до іншої країни з метою воз’єднання сім’ї. Держава також дозволяє батькам, які проживають у різних країнах, спілкуватися з дитиною.
Стаття 11 Незаконний вивіз дитини
Держава вживає всіх необхідних заходів для боротьби з незаконним вивозом дітей за кордон.
Стаття 12 Власні погляди дитини
Держава забезпечує дитині (згідно з її віком і зрілістю) право формулювати та виражати власні погляди з усіх питань. Держава має приділяти належну увагу поглядам дитини. Дитина має право бути заслуханою в суді та адміністративних органах.
Стаття 13 Свобода вираження поглядів
Дитина має право вільно виражати свої думки. Це право також включає свободу шукати, отримувати та передавати інформацію.
 Стаття 14 Свобода думки, совісті і релігії
Дитина має право на свободу думки, совісті і релігії. При цьому беруться до уваги відповідальність, права і обов’язки батьків та норми закону.
Стаття 15 Свобода асоціацій/зборів
Дитина має право бути членом асоціації, гуртка чи клубу. Дитина також має право створювати асоціації, гуртки та – клуби  відповідно до закону.
Стаття 16 Право на особисте життя
Ніхто не може незаконно втручатись в особисте життя дитини. Дитина має право на захист закону від свавільного втручання в її особисте та сімейне життя, її оселю та кореспонденцію.
Стаття 17 Право на інформацію
Держава забезпечує доступ дитини до інформації і матеріалів з різ­них джерел, особливо з джерел, які сприяють належному розвитку дитини. Наприклад: телебачення, радіо, газети, дитяча література, інформація рідною мовою, а також інформація і матеріали з між­народних джерел. Держава забезпечує належний захист дитини від тих матеріалів та інформації, що завдають шкоду її благополуччю.
Стаття 18 Відповідальність батьків
Батьки несуть рівну відповідальність за виховання дитини. Держава надає батькам належну допомогу у виконанні ними обов’язків стосовно дітей. Держава має забезпечувати належний догляд за дітьми, батьки яких працюють.
Стаття 19 Захист від насильства
Діти мають право на захист від усіх форм фізичного, психологіч­ного, сексуального насильства та експлуатації як в сім’ї, так і поза нею. Держава має вживати всіх заходів для запобігання насильст­ву щодо дитини. Дитина має право на необхідну підтримку і допомогу.
Стаття 20 Дитина, позбавлена сімейного оточення
Дитина, яка не може жити в своїй сім’ї (тимчасово чи постійно) має право на особли­вий захист. Держава має забезпечити дитині належний догляд відповідно до своїх національних законів: усиновлення, передачу на виховання до прийомної родини, або до відповідних установ по догляду за дітьми.
Стаття 21 Усиновлення
Усиновлення дитини дозволяється лише тоді, коли воно відповідає інтересам дитини. Всиновлення дитини в іншій країні може розглядатися за умови, коли не існує інших, кращих можливостей для дитини в межах країни.
Стаття 22 Діти-біженці
Діти-біженці мають право на захист. Рівні права на захист мають як діти-біженці у супроводі своїх батьків, так і діти-біженці, які не супроводжуються батьками. Держава має надати захист дитині-біженцю, а також допомогу у пошуку її батьків чи інших членів сім'ї.
Стаття 23 Діти з фізичними та розумовими вадами
Діти з фізичними та розумовими вадами мають право на особливе піклування. Неповноцінні діти мають вести повноцінне і гідне життя в умовах, які забезпечать їх нормальну участь у житті суспільства.
Стаття 24 Охорона здоров'я
Кожна дитина має право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я. Держава повинна домагатися повного здійснення цього права. Особлива увага має приділятися:
  • зниженню рівня смертності немовлят і дітей;
  • наданню необхідної медичної допомоги, зокрема первинної медико-санітарної допомоги;
  • наданню достатньої кількості їжі та чистої питної води;
  • наданню належних послуг матерям у допологовий та післяпологовий періоди;
  • забезпеченню інформацією всіх верств населення щодо здоров’я, харчування дітей, щодо переваг грудного годування, гігієни і санітарії.
Держава має вживати заходів, спрямованих на скасування традиційної практики, що негативно впливає на здоров’я дітей. Важливу роль відіграє міжнародне співробітництво: розвинені країни мають допомагати країнам, що розвиваються.
Стаття 25 Перебування дитини поза сім’єю
Іноді дитина більше не може жити вдома. У таких випадках дитину віддають на піклування до прийомної родини, або до дитячої установи. Так, наприклад, трапляється, коли дитина потребує більшого догляду і піклування. Або, коли дитина потребує фізичного чи психічного лікування. Держава має перевіряти, наскільки така передача дитини на піклування потрібна.
Стаття 26 Соціальне забезпечення
Соціальне забезпечення - це фінансова підтримка і турбота, яку держава надає тим, хто її потребує. Кожна дитина має право користуватися благами соціального забезпечення.
Стаття 27 Життєвий рівень
Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Стаття 28 Освіта
Дитина має право на освіту. Дитина повинна відвідувати школу. Кожна дитина має право на безкоштовну і обов’язкову освіту. Держава повинна забезпечити це право. Держава також має забезпечити доступність середньої та вищої освіти на підставі здібностей кожної дитини. Держава має забезпечувати доступність інформації та матеріалів у галузі освіти та професійної підготовки. Держава повинна вживати заходів щодо зниження кількості учнів, які залишили школу. Держава має вживати всіх необхідних заходів для забезпечення такої шкільної дисципліни, яка ґрунтується на повазі людської гідності дитини. Положення Конвенції ООН про права дитини не мають порушуватися під час уроків. Дуже важливо розвивати міжнародне співробіт­ництво у галузі освіти. Освіта має бути доступною для всіх дітей.
Стаття 29 Спрямування освіти
Освіта має бути спрямованою на:
  • розвиток дитини;
  • повагу до прав людини;
  • повагу до батьків, культури та національних цінностей країни;
  • мир, дружбу, порозуміння;
  • повагу до навколишньої природи.
Стаття 30 Діти національних меншин
Деякі діти належать до етнічних, релігійних, мовних меншин. Така дитина має право спільно з іншими членами її групи користуватись своєю культурою, мовою та сповідувати свою релігію.
Стаття 31 Дозвілля
Діти мають право на відпочинок. Діти мають право на дозвілля і розваги. Діти мають право брати участь в іграх, розважальних заходах, а також у культурному житті та займатися мистецтвом.
Стаття 32 Економічна експлуатація
Держава повинна захищати дитину від тих осіб, які, заробляючи   гроші, використовують дитячу працю. Діти мають бути захищені державою від небезпечної та тяжкої праці. Законодавство держави встановлює мінімальний вік дитини для прийому на роботу і необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня.
Стаття 33   Захист від наркотиків
Діти мають бути захищені від вживання наркотичних засобів і психотропних речовин. Держава має забезпечити законодавчий захист дітей від вживання, виробництва і торгівлі наркотичними засобами і психотропними речовинами. Держава має розгорнути широку інформаційну кампанію проти наркотиків у школах та в інших місцях, де найчастіше перебувають діти.
Стаття 34  Сексуальна експлуатація
Діти мають право на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень, особливо проституції і порнографії.
Стаття 35  Торгівля дітьми
Держава має вжити всіх необхідних заходів для відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди у будь-якій формі.
Стаття 36 Інші форми насильства
Діти мають право бути захищеними від усіх форм експлуатації, яка завдає шкоди їхньому добробуту.
Стаття 37 Діти за ґратами
Держава забороняє піддавати дитину катуванням чи іншим формам жорстоких покарань. Дітям за вчинені злочини не призначаються смертна кара чи довічне ув’язнення. Арешт, затримання чи позбавлення волі дитини здійснюється згідно з законом лише як крайній захід і протягом якомога коротшого періоду часу. Кожна позбавлена волі дитина має право на гуманне ставлення і повагу до її гідності. Діти не мають перебувати за ґратами разом з дорослими. Кожна ув’язнена дитина має право підтримувати зв’язок зі своєю сім’єю. Кожна ув'язнена дитина має право на негайну правову допомогу.
Стаття 38 Діти і війна
Під час воєнних дій діти мають особливе право на захист і турботу. Діти, молодші 15-ти років, не можуть брати безпосередню участь у воєнних діях.
Стаття 39 Дитина-жертва
Дитина, яка стала жертвою будь-яких видів експлуатації, зловживань, катувань та недбалого ставлення, має право на повноцінну допомогу, необхідну для фізичного, психологічного відновлення та соціальної реінтеграції дитини.
Стаття 40 Ювенальна юстиція
Дитина, яка порушила закон, має право на справедливе судочинство і правову допомогу. Це право також дійсне для дитини, яка підозрюється у порушенні закону. Держава має забезпечити таке поводження, яке не принижує у дитини почуття гідності, зміцнює повагу до прав людини і основних свобод. Держава має сприяти створенню таких законів, процедур, органів, установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які порушили кримінальне законодавство.
Урок 8. Захисти свої права
Допомога для тебе
Для того, щоб допомогти тобі вирішити будь-яку проблему, створені державні соціальні служби для сім’ї, дітей та молоді. Тут тебе захистять, вилікують, навчать або нададуть консультацію з питань захисту твоїх прав.
Юридична, психологічна, медична порада або допомога – все це для тебе.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)